декодер | Розшифрувати Росію
Центр східноєвропейських і міжнародних досліджень
Дослідницький центр Східної Європи при Бременському університеті
Архіпелаг Крим
Мультимедійне досьє

Крим: місця тяжіння

Крим

Картина © Uliana Stavi

Крим – це півострів у Чорному морі. Своїми степами на півночі та горами й субтропічним узбережжям на півдні він утворює розмаїтий і незабутньо прекрасний пейзаж. Розташувавшись на символічному перетині між Сходом і Заходом, Північчю і Півднем, вже в античні часи Крим вабив різні народи, які залишили на півострові глибокий культурний слід. Назви міст, споруд, археологічні знахідки, легенди, пісні або національні, часто міфологізовані історичні наративи, не підтверджені джерелами, утворюють яскраву багатоетнічну карту Криму. Це місце омріяне не лише трьома найбільшими етносами – росіянами, українцями та кримськими татарами – але й вірменами, греками, євреями, ромами, болгарами, німцями та багатьма іншими.

Ялта

Літо на південному березі Криму: Ялтинська набережна запрошує до прогулянок та сонячних ванн / Фото © Марчін Консек

Ялта з її субтропічним кліматом, а особливо променад вздовж моря – це осередок кримського туризму. Сусідство старовинної архітектури 19-го століття та радянської інфраструктури нагадує про роль кримського туризму та його перетворення. Ялтинська набережна назавжди пов’язана з оповіданням Антона Чехова «Дама з собачкою», яке побачило світ 1899 року. Цей твір розповідає про спокусу, любов і настрій «кінця століття» у середовищі відпочивальників з російської еліти.

Пам’ятник Леніну в кінці променади стоїть на згадку про декрет 1920 року, згідно з яким Крим мав перетворитися на курорт для робітників. Після 1991 року настав занепад старої туристичної інфраструктури. Для відпусток почали шукати нові й більш дешеві місця, хоча літніми вечорами на ялтинській набережній продовжується традиція спектакулярного мистецького ландшафту з його музикою, вуличним мистецтвом та світловими шоу. З часу анексії Криму 2014 року його перевідкрили для себе не нові багатії, а радше ширший середній клас.

Ґвендолін Зассе, директорка Центру східноєвропейських і міжнародних досліджень (ZOiS)

Євпаторія

Хапає за очі: православний собор Св. Миколая – один із символів приморського міста / Фото: sovraskin під CC BY 2.0

Євпаторія, Гезлев (кримськотатарською), Керкінітида (античне позначення): різноманіття імен відображає багатонаціональну історію цього міста. Її матеріальним втіленням є релігійний архітектурний спадок. У кварталі «Малий Єрусалим» співіснують православна, грецька і вірменська церкви, мечеть, синагога і молитовні будинки (кенаси) караїмів, кримськотатарської меншини. Євпаторія – це порт, індустрія й курорт, відомий своїми лікувальними грязями. Тут відпочивали такі ікони соціалістичної літератури, як Микола Островський та Володимир Маяковський. Останній прославляв «кримську кузню», де відбувається прискорений ремонт людини. І співчував усім, хто ніколи не бував у Євпаторії.

Генріке Шмідт – славістка і наукова співробітниця проекту The European Spa as a Transnational Public Space and Social Metaphor

Аю-Даг

Навколо Аю-Дагу існує чимало легенд. Дореволюційні листівки з видами Гурзуфа і гори Аю-Даг / Фото: CatherineByTheSea під CC BY-NC 2.0

Гора Аю-Даг (Ведмідь-гора) на південному березі Криму належить до пам’яток ландшафтних формацій регіону. Вона оповита численними легендами. В одній версії Аллах перетворює ведмедя на камінь, коли той не кориться його наказу знищити цей край. Більш романтична версія оповідає про дівчину, яка жила з ведмедями, але одного разу закохалася в юнака, котрий вцілів після корабельної катастрофи, й спробувала втекти з ним на човні. Один ведмідь намагався повернути її, випиваючи воду з моря, і застиг – і тут є різні версії – чи то від кари Аллаха, чи від прекрасного голосу дівчини.

Аю-Даг – один з найбільш вражаючих прикладів того, як мультиетнічна ідентичність кримчан вписана в реальний та уявний ландшафт Криму. Численні кримськотатарські позначення форм ландшафту та пов’язані з ними історії пережили депортацію кримських татар і разом з їх поверненням після 1991 року отримали друге життя, й залишаються у свідомості населення регіону після 2014 року.

Ґвендолін Зассе, директорка Центру східноєвропейських і міжнародних досліджень (ZOiS)

Джанкой

«По дорозі в Севастополь, по дорозі в Сімферополь є маленька станція. Хто шукає своє щастя, той знайде його напевно у Джанкої, джан, джан, джан», з єврейської пісні Hej Dshankoj / Відео © Bronisliva/Youtube

У середині 1920-х років серед лівих, які говорили на їдиші, точилися палкі дискусії про єврейські поселенські проекти. Східноєвропейський єврейський робітничий рух підтримував два місця – Сіон (єврейське поселення у сьогоднішньому Ізраїлі) та Крим. У Криму оселилися понад 80 єврейських сільськогосподарських виробничих кооперативів. Там жили й працювали майже 20 тисяч євреїв та єврейок. Фрайдорф (1931) та Ларіндорф (1935) утворили два автономних єврейських райони на півострові. Поселенський рух перетворив Крим на одне з єврейських омріяних місць, про що свідчить народна пісня на їдиш Hej Dshankoj. Джанкой оспівується як пристанок для поселенців і поселенок.

Під тиском насильницької історії 20-го століття омріяне євреями місце проіснувало менше як два роки. Під час німецької окупації єврейське населення в Криму було цілеспрямовано знищено.

Якоб Штюрманн, докторант Інституту Східної Європи у Берлінському вільному університеті

Республіка Казантип

Фестиваль щорічно збирав до 100 тис. танцювальних паломників з різних країн / Video © KAZANTIP REPUBLIC II

Розпочавшись у контексті змагань із серфінгу, фестиваль електронної музики KaZантип вперше відбувся як повноцінний захід 1997 року. Щороку він збирав на півострові до 100 тисяч любителів потанцювати, які віддавалися своїм пристрастям у статусі «громадян республіки KaZантип». Іменем фестиваль завдячує своїй незвичайній локації: у перші два роки він відбувався у так і недобудованій Кримській АЕС на південь від мису Казантип. Після анексії Криму завершився і український KaZантип. Він більше не міг проходити у селі Попівка на березі Чорного моря, 2014-го довелося переселятися до Грузії. Після паузи у кілька наступних років він заново стартував 2018 року – в турецькому курортному місті Кемер.

Студентка факультету східноєвропейських студій Гамбурзького університету (семінар проф. Моніки Рютерс)

Артек

«Мы – пионеры Родины великой, заботой Партии всегда окружены», радянський документальний фільм про Артек «Біля теплого моря», 1940

Піонерський табір Артек – це синонім щасливого радянського дитинства. 1925 року тут працював наметовий табір з профілактики туберкульозу, в 1930-ті роки з’явилися перші іконічні зображення дітей у коротких штанцях та білих панамках, з кипарисами біля білих мармурових сходів, палацами і синім морем на тлі. Влітку на три- або шеститижневе перебування сюди приїздили лише найбільш достойні піонери або діти еліт. Філігранні спальні корпуси вписуються в приморський пейзаж, привілей для обраних стає досвідом, доступним широким верствам, а також міжнародним групам підлітків. Радянський дитячий рай зрештою став одним із важливих трофеїв анексії Криму.

Моніка Рютерс, професорка східноєвропейської історії в Гамбурзькому університеті

Севастополь

Іван Айвазовський, «Російська ескадра на Севастопольському рейді», 1846

Міф Севастополя як міста російської слави народився з принизливого програшу армії та флоту Російської імперії британським, французьким та османським силам у Кримській війні 1853–1856 років. 1905 року в місті було відкрито Панораму, яка зображає облогу, завдяки чому Севастополь став однією зі святинь Російської імперії. Імперський міф, що подавав героїзм багатонаціональної імперської армії як винятково російський, успішно пережив революцію 1917 року і отримав нове життя після нацистської облоги міста в 1941–1942 роках та Холодної війни з Заходом. Цей міф став потужним інструментом виправдання російських претензій щодо Криму в 2014 році.

Сергій Плохій, професор з української історії в Гарвардському університеті


Лівадійський палац (Ялта)

У лютому 1945 року Лівадійський палац став найважливішою локацією Ялтинської конференції

У лютому 1945 року Лівадійський палац, збудований 1911 року для літньої резиденції останнього російського царя Миколи II, став житловим приміщенням президента Франкліна Д. Рузвельта і головною локацією Ялтинської конференції, в якій він брав участь разом із Вінстоном Черчиллем і Йосипом Сталіним. Саме там три лідери ухвалили спільну стратегію щодо нацистської Німеччини, радянське входження у війну з Японією, сперечалися про долю Східної Європи і склали план повоєнного світового порядку, разом із процедурою голосування в Раді безпеки ООН та членства в ООН, поза Радянським Союзом, додатково двох радянських республік – України та Білорусі.

Сергій Плохій, професор з української історії в Гарвардському університеті

Музей Айвазовського (Феодосiя)

Іван Айвазовський, «Дев’ятий вал», 1850

Узбережжя неподалік Ялти, скелі біля Судака і незмінний вид на відкрите море в його рідній Феодосії – Чорне море надихнуло художника Івана Айвазовського на чимало робіт. Своїм монументальним живописом він створив пам’ятник ефемерним природним явищам кримського узбережжя.

Доробок Івана Айвазовського, який народився 1817 року в кримській Феодосії, складають майже виключно мариністичні твори. Митець вірменського походження – якого люблять називати «російським Тернером» – навчався в Художній академії Санкт-Петербурга. Після тривалих подорожей і міжнародних успіхів він повернувся на малу батьківщину. Стара Феодосія зі слідами мінливої історії грецького, римського, візантійського та османського панування стала його рідною гаванню. Тут він заснував власний музей, який дотепер є однією з цікавинок приморського міста.

Міріам Ляймер, історикиня мистецтва

Біла дача (Ялта)

Антон Чехов на Білій дачі, Ялта, 1900 чи 1901 / Фото © Фонд Антона Чехова

Антон Чехов (1860–1904) і його Дама з собачкою (1898) – важливі фігури кримського міфу. Новела відіграла значну роль у формуванні сприйняття Криму як російської оази, а завдяки екранізації з Марчелло Мастрояні (1987) і на світовому рівні також. Субтильне зображення трагічної любові у конфлікті з суспільною нормою розгортається на російському тлі. Локальні життєві світи лишаються невидимі, а в радянській екранізації (1960) репрезентуються як екзотична декорація. Сам Чехов провів свої останні роки в Ялті. Тут він – безуспішно – лікувався від туберкульозу. Його дім «Біла дача» ще за життя письменника був місцем зустрічі інтелектуалів, які відпочивали в Криму. А сьогодні це музей.

Генріке Шмідт – славістка і наукова співробітниця проекту The European Spa as a Transnational Public Space and Social Metaphor

Санаторій «Меллас» (Ялта)

Вид на ідилічне розташування санаторію «Меллас» / Фото © Генріке Шмідт

Санаторій «Меллас» (гр. «срібний»; йдеться про гори навколо) з’явився в 1920-ті роки в садибі російського графа Перовського. Його центральною частиною і досі є замок у мавританському стилі, разом з історичним парком, набережною та цілющим джерелом. Після революції садибу експропріювали, додавши до неї функціональні пансіонат і медичний корпус. Вона довго перебувала у власності московської міської влади, працівники якої отримували путівки на омріяний курорт. 2012 року санаторій продали приватній фірмі. «Меллас» з його еклектичним стилем (царистсько-орієнтальний і радянсько-функціональний) – це чудова ілюстрація тяглості та розколів курортної історії Криму. За часів нових власників санаторій спеціалізується на лікуванні порушень сну й демонструє такий собі транзит соціальних хвороб: від туберкульозу до вигорання.

Генріке Шмідт – славістка і наукова співробітниця проекту The European Spa as a Transnational Public Space and Social Metaphor

Будинок поета (Коктебель)


Художник, поет, езотерик чи містик – усі вони навідували вільний дух Максиміліана Волошина в його будинку в Коктебелі. Картина Бориса Кустодієва, масло на холсті, 1927

Кілька метрів від моря в Коктебелі розташувався так званий Будинок поета, єдина повністю збережена споруда дачного поселення кінця 19-го століття. Будинок належав Максиміліану Волошину (1877–1932), поету, художнику, перекладачу, мистецькому і літературному критику російсько-українсько-німецького походження. Дім митця у Коктебелі з його розслабленою та надихаючою атмосферою став меккою для російської літературної і мистецької еліти. Гостями Волошина були, серед інших, Марина Цвєтаєва, Осип Мандельштам і Михайло Булгаков. Також у поета знаходили укриття політичні біженці всіх кольорів. Пізніше він заповів свою кораблеподібну віллу Радянській спілці письменників. Сьогодні в будинку розташований Музей Волошина, тут щороку проходить Волошинський поетичний фестиваль.

Татьяна Гофман, славістка і літературознавиця в Університеті Цюриха

Музей Цвєтаєвих (Феодосія)

Сестри Марина і Анастасія Цвєтаєві деякий час жили в Криму. Сьогодні у колишньому будинку Марини розташований музей обох письменниць / Фото: © Ihorpa під CC BY-SA 3.0

Марина Цвєтаєва (1892–1941) – одна з найважливіших російських поеток. Також вона писала прозу й перекладала. В Криму вона жила 1905 року зі своєю матір’ю та сестрою Анастасією спершу в Ялті. Після відпочинку і навчання у Західній Європі 1910 року вона познайомилася з Максиміліаном Волошиним, який став її покровителем і наставником – про це вона пише у своєму есе «Живое о живом» (1932). З того часу і до революції вона кілька разів навідувала Будинок поета в Коктебелі, ці відвідини вона називала своїми найщасливішими споминами. Після голодної смерті другої дочки, паризького вигнання, арешту старшої дочки і чоловіка 1941 року Цвєтаєва здійснила самогубство в далекій від Криму Єлабузі. 2009 року у Феодосії відкрився Музей Цвєтаєвих.

Татьяна Гофман, славістка і літературознавиця в Університеті Цюриха

Бахчисарайський фонтан

Бюст Пушкіна дивиться на Бахчисарайський фонтан, який завдяки поету став справжньою літературною пам’яткою  

1820 року молодий Олександр Пушкін, надихнувшись сентиментальною легендою, написав вірш і поему «Бахчисарайський фонтан», драматичну історію любовного трикутника, нерозділеної любові й ревнощів між ханом та двома жінками-суперницями: полькою-полонянкою Марією та його пристрасною екс-фавориткою Заремою. Погляд Пушкіна на довершений світ палацу й гарему навіює (чоловічі) фантазії європейського романтизму, вони крутяться навколо пристрастей, соціокультурної інакшості й магії півдня. До сьогодні «Бахчисарайський фонтан» завдячує Пушкіну своєю притягальною силою найромантичнішого місця Криму.

Ангела Губер, славістка і літературознавиця Потсдамського університету

Мангуп


Руїни столової гори Мангуп: сліди динамічної історії заселення

Могутня столова гора Мангуп колись була центром Готії, краю готів. Імператор

Юстиніан I (527–565) наказав побудувати фортецю на гірському плато. Готи, які там жили, перебували у тісних, хоч і небезкофліктних відносинах із розташованим неподалік візантійським містом Херсонес. Чи була гора ще частиною Візантії, коли у 8-му столітті важливу роль для Криму відігравали кочові хозари, – так само суперечливо, як і власне рівень хозарського впливу.

Після середини 9-го століття Мангуп втратила своє значення, щоправда, єпископство, яке існувало тут з початку 8-го століття, проіснувало аж до 18-го століття. У 13-му та 14-му століттях Мангуп була захоплена і зруйнована монголами, 1475 року вона потрапила до рук османів.

Штефан Альбрехт, історик Східної Європи в Університеті Майнца

Судак

Чи оселилися колись предки болгар на місці відомої Генуезької фортеці в Судаку? – Скоріш за все ні. Проте вона стала частиною болгарського національного міфу

Навіть якщо перші болгарські поселення були засновані в Криму на початку 19-го століття, Крим став невід’ємною частиною болгарського національного міфу. В історичному наративі Болгарії вважається, що фортецю Судак/Судгея заснували протоболгари, але жодних джерел про це немає. Протоболгари, походження яких у дослідженнях достеменно не з’ясоване, – це тюркомовні номадичні племена, які просочилися до Криму з Центральної Азії. За хана Кубрата (605–665) вони заснували Велику Болгарську імперію, у візантійських джерелах – Magna Bulgaria. У культурі пам’яті болгар харизматична фігура хана Курбата відіграє важливу роль, як і для болгар, що живуть в Україні, – хоча його син Аспарух був тим, хто привів протоболгар у дунайський регіон і об’єднав зі слов’янськими племенами.

Іскра Шварч, професорка-асистентка з історії Східної Європи у Віденському університеті

Кишлав (Курське)

На початку 19-го століття болгари заснували перше поселення в Криму, там, де сьогодні розташоване Курське

Поселення Кишлав (сьогодні Курське) разом зі Старим Кримом (Eski Qirim) – одне з перших болгарських поселень в Криму, заснованих на початку 19-го століття. У 1828–29 роках відбулася друга хвиля, а після Кримської війни – третя хвиля імміграції в міста Керч, Коктебель тощо. Найбільша кількість болгар була зафіксована 1939 року (15300). Під час масових депортацій неросійських етносів влітку 1944 року кримські болгари майже повністю були переселені до Сибиру і Центральної Азії. З 1988 року приблизно одна шоста з них повернулися. Вони заснували власні культурні об’єднання, могли видавати газети й мати власне телебачення. Сьогодні вони переважно живуть у Сімферополі, Керчі та Севастополі. Більшість болгар підтримали анексію Криму, а болгарин Іван Абажер є депутатом Ради Федерації Росії від Республіки Крим.

Іскра Шварч, професорка-асистентка з історії Східної Європи у Віденському університеті

Мечеть хана Узбека (Старий Крим)

Одне з центральних місць кримськотатарської історії: мечеть хана Узбека в Старому Криму / Фото: Piotr Matyga під CC BY-SA 4.0

Мечеть хана Узбека розташована в місті Старий Крим, це одна з найстаріших мечетей півострова. Вона була збудована 1314 року і мала медресе – асоційований освітній заклад.

Особливої значущості мечеть набула завдяки її засновнику – хану Узбеку (1283–1341), який запровадив іслам як державну релігію Кримського ханства. Це був вирішальний момент в етногенезі кримських татар, які раніше вважали себе окремими кланами. Іншими словами, рішення хана Узбека заклало основу колективної ідентичності.

«Старий Крим» був столицею Кримського ханства до 16-го століття, тоді столицю перенесли до Бахчисарая. Місто все ще відоме своєю мальовничою красою.

Ґрета Уелінг, антропологиня в Мічиганському університеті, Енн-Арбор

Ханський палац (Бахчисарай)

Колись центр Кримського ханства, сьогодні – унікальна архітектурна пам’ятка: Ханський палац належить до найвідоміших визначних місць Бахчисарая / Фото: Fluid70 під CC BY-SA 3.0

Збудований у 16-му столітті Ханський палац – це огороджений корпус, в якому є мечеть, житлові приміщення для ханів, гарему, сади, фонтани та кладовище. В архітектурі помітні османський, перський та італійський впливи.

Будівництво ініціював хан Хаджі Ґірей, який намагався консолідувати владу, перемістивши свою резиденцію з Солхата, де вона розташовувалася раніше, до південно-західної частини Криму, а саме, до Чуфут-Кале. Чуфут-Кале – назва скелі, яка охороняє долину, що забезпечує природний захист комплексу і міста Бахчисарай.

Вважається, що комплекс пережив російську анексію наприкінці 18-го століття завдяки Фонтану Сліз. Інші історичні пам’ятки тоді були знищені. Сумуючи через смерть своєї улюбленої дружини, хан задумав створити цей фонтан. Він наказав побудувати фонтан, прикрашений мармуровими квітами, який би «плакав», як він.

За палацом розташоване ханське кладовище, де поховано тринадцять кримських ханів. Надгробки вказують на стать і статус людини. Цвинтар періодично атакували вандали. За межами кладовища розташовані дві палацові бані з куполоподібними дахами, пам’ятками архітектури, які не змінювалися з 15 століття.

Ґрета Уелінг, антропологиня в Мічиганському університеті, Енн-Арбор

Зинджирли-медресе (Бахчисарай)

Медресе у Бахчисараї було засноване 1500 року й належить до основного культурного спадку Криму / Фото: Ira5567 під CC BY-SA 3.0

Зинджирли-медресе розташоване в місті Бахчисарай. Медресе – арабське слово на позначення освітнього закладу. Це медресе відрізняється тим, що воно є другим навчальним закладом, створеним у Східній Європі. Зинджирли побудували в 1500 році, і його назва походить від слова на позначення «сталевого ланцюга».

Ланцюг складається з трьох секцій, об’єднаних у центрі, що для багатьох символізує співіснування трьох релігій – ісламу, юдаїзму та християнства – в одному місці. Зрештою, тут у безпосередній близькості мирно мешкали єврейські та християнські громади. Ланцюги, які звисали над вхідними дверима, означали, що прийдешні, аби переступити поріг, мають схилити голову, ніби на знак відданості Богу.

Ґрета Уелінг, антропологиня в Мічиганському університеті, Енн-Арбор

Мечеть Джума-Джамі (Євпаторія)

Зведена 1552 року мечеть Джума-Джамі – найбільший мусульманський храм Криму / Фото: Neovitaha777 під CC BY-SA 4.0

Якщо мечеть хана Узбека найстаріша, то Джума-Джамі – найбільша мечеть у Криму. Вона була зведена в Євпаторії ханом Девлетом I Ґіреєм в 1552 році. Для будівництва він замовив архітектора зі Стамбула, що пояснює помітний османський вплив.Однією з особливостей мечеті є те, що вона має не один, а 12 куполів, організованих навколо центрального купола – це надає структурі дуже відкритого відчуття в інтер’єрі.

Слова «Джума-Джамі» означають «П’ятнична мечеть». Одним з найважливіших заходів, що відбувалися тут, було рукопокладання ханів, керманичів Кримського ханства, яке протягом кількох століть контролювало територію, значно більшу за сучасний Крим.

За Радянського Союзу влада з ідеологічних причин перетворила будівлю на Музей релігії та атеїзму. Будівля занепала, але потім була відновлена.

Ґрета Уелінг, антропологиня в Мічиганському університеті, Енн-Арбор

Ак-Кая (Білогірськ)

Ак-Кая, Біла Скеля: символ і колишнє місце зібрання кримських татар / Фото © Seitmemetoff під CC BY-SA 3.0

Ак-Кая – вражаюча біла скеля в Білогірському районі Криму. Це природний об’єкт, що фігурує в легендах кримськотатарського народу. Окрім легенди, скеля має політичне та культурне значення, адже тут раніше збирався Курултай або кримськотатарський парламент.

Курултай – це демократично обраний з’їзд із 250 делегатів, які обираються строком на 5 років. Його робота – представляти інтереси кримськотатарського народу. Він також обирає членів Меджлісу або вищого виконавчого органу, який служить людям між засіданнями з’їзду.

Ще один символічний аспект: під час російської колонізації тут убили імамів, інтелігенцію та повстанців, які відмовилися співпрацювати з російською владою.

Ґрета Уелінг, антропологиня в Мічиганському університеті, Енн-Арбор

Меджліс кримськотатарського народу (Сімферополь)

Меджліс – це самостійний адміністративний орган кримських татар. До 2014 року він засідав у цьому будинку в Сімферополі / Фото © ShakhFor під CC BY-SA 3.0

Меджліс кримськотатарського народу, також відомий як Milliy Meclisi, розташований у столиці Криму Сімферополі. Це найвищий виконавчий орган кримських татар, відповідальний за реалізацію ідей Курултаю. Окрім Міллій Мелжлісі, існує 250 менших регіональних меджлісів, які дослухаються до інтересів людей.

Нинішній Меджліс кримськотатарського народу був заснований 1991 року, коли кримські татари почали репатріацію з місць колишнього вигнання Середньої Азії. Загалом Меджліс прагне сприяти благополуччю кримськотатарського народу, працюючи з наслідками етнічної чистки, яку проводила радянська держава проти кримських татар.

Російські сили захопили будівлю Меджлісу в 2014 році, 2016 року організацію було заборонено Верховним судом Росії. У той же період український уряд цей орган визнав. Український уряд вжив заходів для захисту інституцій, визнавши на законодавчому рівні і Курултай, і Меджліс.

Ґрета Уелінг, антропологиня в Мічиганському університеті, Енн-Арбор

Неаполь (Сімферополь)

Розкритий через археологічні розкопки: Неаполь – столиця скіфського царства в Криму / Фото © Dimitri Wankewitsch під CC BY-SA 3.0

Городище Керменчик, розташоване на межі степу і передгір’я, на території сучасного Сімферополя вже з початку 19-го століття інтерпретувалася як Неаполь – столиця кримських скіфів, згадувана давньогрецьким географом Страбоном. На пагорбі було виявлено кам’яні рельєфи, постаменти для статуй з написами грецькою мовою. Розкопки, які проводили в 1946 році, відкрили фортечний мур, залишки адміністративних будівель і кам’яний мавзолей з похованнями скіфської знаті, зокрема царя Скілура. Знахідка 1999 року нового грецького напису підтверджує існування тут резиденції пізньоскіфських царів, які перебували в династичних зв’язках з боспорським царським домом. Археологічні залишки Південного палацу і мавзолею увійшли до складу заповідника «Неаполь Скіфський» і відкриті для відвідування.

Валентина Мордвінцева, археологиня у Вищій школі економіки, Москва

Пам’ятник жертвам Голокосту (Сімферополь)

«Мій Боже, сховай у тіні крил Твоїх усіх мертвих…». Пам’ятник жертвам Шоа в Сімферополі / Фото © Klaus Norbert під CC BY-SA 3.0

Поблизу Сімферополя є пам’ятник, який нагадує про вбивство євреїв і єврейок під час Голокосту. Перетнувши 22 червня 1941 року кордон Радянського Союзу без оголошення війни, вже до кінця жовтня три мільйони німецьких солдатів за підтримки румун захопили велику частину Криму.

Заходи радянських установ з евакуації убезпечили частину населення. Згідно з останніми оцінками, приблизно 25 – 30 тисяч євреїв залишили Крим. Решта єврейського населення була повністю знищена. На початку грудня 1941 року протягом п’яти днів було розстріляно приблизно 13 тисяч севастопольських євреїв та 1500 кримчаків, у процесі цих масових убивств жертвами націонал-соціалістської ідеології стали також 600 представників ромської меншини. Масові розстріли відбувалися й в інших містах Криму.

Якоб Ройстер, студент історичного факультету Гумбольдтського університету

Усть-Альма (Палакiй)

Розкопки в Усть-Альмі – одні з найбільш значних скіфських знахідок / Фото © Oleksa Haiworonski під CC BY-SA 3.0

Усть-Альмінське городище вважають історичним Палакієм – однією з фортець пізньоскіфського царя Скілура, яка згадувалася у грецьких джерелах. Воно розташоване в гирлі річки Альми і, ймовірно, в давнину відігравало роль важливого торговельного порту. Значення цього місця, судячи зі знахідок на некрополі, посилюється в епоху римської присутності в Криму. До цього часу зараховують підземні склепи, де виявлено чимало золотих прикрас, римські бронзові глечики та китайські лакові скриньки – найбільш західні знахідки таких виробів у світі. Після готського нашестя Усть-Альмінське городище припинило своє існування. Проте в пізньоантичний час (епоху гунів) на Усть-Альмінскому могильнику продовжували ховати еліти.

Валентина Мордвінцева, археологиня у Вищій школі економіки, Москва

Курган Куль-Оба (Керч)

Такі вази належать до зразків Скіфського золота, який знаходили зокрема на Куль-Оба / Фото © Joanbanjo під CC BY-SA 3.0

Курган Куль-Оба, розташований біля сучасної Керчі, був першим скіфським поховальним комплексом царського статусу, розкопаний на території нових земель, приєднаних до Російської імперії наприкінці 18-го століття. Виявлена 1830 року кам’яна гробниця з похованнями царя і цариці містила переважно золоті предмети високої художньої цінності: прикраси (діадеми, сережки, браслети та ін.), оснащення похоронного бенкету (бронзові котли, амфори з вином, кухоль тощо), військове спорядження (меч у парадних ніжнах, шолом, наконечники стріл). Більшість цих предметів символізують владу. Знахідка в кургані Куль-Оба спричинила сплеск суспільної уваги до скіфів, їхніх поховальних комплексів, предметів мистецтва, яке назвали «звіриним стилем». Після подій 2014 року «золото Скіфів», яке зберігалося в кримських музеях, стало предметом міжнародного спору.

Валентина Мордвінцева, археологиня у Вищій школі економіки, Москва

Будинок Коцюбинського в Сімеїзі

Український письменник Михайло Коцюбинський, автор «Кримського циклу»

Український письменник Михайло Коцюбинський (1864–1913) працював у 1892–1896 роках у Молдові й Криму в рамках сільськогосподарської боротьби зі шкідниками, яку проводив російський уряд. Враження та знайомства надихнули його на кілька прозових текстів, які називають «Кримським циклом». У трьох об’ємних текстах він розповідає про кримських татар та їхню культуру, 2004 року вони були екранізовані в рамках українсько-кримськотатарської копродукції. Оповідання звертаються до соціального та культурного становища в кримськотатарському селі та місті Бахчисарай, культурному й політичному центрі кримських татар. Йдеться також про модернізацію й пов’язані з цим проблеми кримськотатарської культури кінця 19-го століття в контексті суспільства Російської імперії. Водночас кримськотатарський модернізаційний проект сприймається як паралель до тодішніх українських культурних і суспільних акцій, як-от мовна реформа, підняття рівня освіти, сприяння грамотності та поєднання національних і соціальних питань. 2011 року в Сімеїзі відкрився музей Коцюбинського, який 2015 року перетворився на загальний міський музей.

Александр Кратохвіл, славіст в університеті Віадріна, Франкфурт-на-Одері

Дача Горбачова (Форос)

На своїй дачі «Заря» Михайло Горбачов проводив відпустку. Тут він перебував і під час серпневого путчу 1991 року / Фото © Vadim Indeikin під CC BY-Sa 3.0

Назва селища Форос, що простяглося на південному узбережжі Криму, походить від грецької назви античних часів. У Російській імперії Форос, перш ніж стати курортом у 19-го столітті, був вотчиною різних князів. Міжнародну популярність селище здобуло під час серпневого путчу 1991 року, коли Михайла Горбачова затримали під час відпустки на дачі «Заря» на мисі Форос. Ця остання спроба консервативної еліти зупинити процес горбачовських реформ та новий Союзний договір зазнала поразки, коли президент Російської Радянської Республіки Борис Єльцин став на чолі протестів проти путчистів. Горбачов повернувся до Москви з ослабленими політичними позиціями і більше не міг утримати розпад Радянського Союзу 1991 року.

Ґвендолін Зассе, директорка Центру східноєвропейських і міжнародних досліджень (ZOiS)

Сімферополь

Сімферопольський вокзал

На території сьогоднішнього міста Сімферополь у 2-му столітті до н. е. було засновано скіфське поселення. Місто з грецькою назвою Неаполь Скіфський проіснувало до 3-го століття н. е. На початку 16-го століття тут виникло татарське поселення Акъмесджит/Aqmescit (Ак-Мечеть). Воно слугувало резиденцією регента Кримського ханства, залежного на той час від Османської імперії. Після завоювання Криму Російською імперією цариця Катерина заснувала велике місто із сьогоднішньою назвою, яка має грецьке звучання. Під час Другої світової війни Сімферополь був окупований вермахтом. Гітлер планував перейменувати місто на Готенбург, у пам’ять про готів, які тривали час жили в Криму. Після 1991 року Сімферополь спершу став осередком російського руху за незалежність Криму, а потім, згідно з Конституцією України, столицею Автономної Республіки Крим.

Ґвендолін Зассе, директорка Центру східноєвропейських і міжнародних досліджень (ZOiS)

Мемориал жертвам депортации (Керч)

Як і тут у Керчі, в різних містах Криму пам’ятники нагадують про депортації різних кримських народів влітку 1944 року / Фото © Visem під CC BY-SA 4.0

Злісні зрадники, колаборанти і фактор ризику для радянського народу – такого роду звинувачення призвели до депортацій різних груп населення після відвоювання Криму. Насамперед у Криму постраждали кримські татари, які на той момент становили приблизно 25 відсотків населення півострова. Насправді колаборація з німцями траплялася точково, хоча на рівні як забезпечення, так і військовому існувало навіть кримськотатарське формування СС. Однак депортації зачепили не цю меншість, а все кримськотатарське населення, навіть солдат Червоної армії чи партизан, які були в Криму досить активні. Між 18 і 20 травня 1944 року їх посадили в поїзди і депортували. 8 тисяч людей загинули під час депортації.

Одразу після цього відбулося «переселення» етнічних болгар, греків, італійців та вірмен. Насамперед у випадку кримських татар в перші роки переселення сталися кілька тисяч смертей через примітивні житлові умови, хвороби і нестачу їжі – до сьогодні це головна травма кримськотатарського народу. У багатьох місцях пам’ятники або пам’ятні дошки нагадують про депортації, наразі створюється новий головний меморіальний комплекс поблизу вокзалу селища Сирень під Бахчисараєм.

Якоб Ройстер, студент історичного факультету Гумбольдтського університету

Красногірське (Нейзац)

Листівка з видом на «Колонію Нейзац», орієнтовно 1900 року

Після того як Крим унаслідок анексії 1782 року став російською територією, Катерина ІІ розпочала русифікацію та християнізацію півострова, населення якого майже на 98 відсотків становили мусульманські кримські татари. Багато хто емігрував до Османської імперії, а замість них було поселено українців, вірмен, болгар і росіян. 25 роками пізніше деякі німецькі сім’ї теж вирішили оселитися в Криму – переважно то були винороби, селяни і ремісники із Південної Німеччини, а також меноніти із Західної Прусії. Цар Микола І пообіцяв новоприбульцям землю та привілеї, як то податкові пільги і звільнення від служби в армії. Перші поселення виникли насамперед у центральній частині Криму, наприклад, Нейзац – сьогодні Красногірське. Пізніше у Радянському Союзі тут було створено навіть два автономні німецькі райони – Біюк-Онларський (1930) і Тельманський (1935). Майже одразу після нападу німецького вермахту на Радянський Союз у серпні 1941 року Сталін наказав депортувати майже 53 тисячі кримських німців до Казахстану, адже їх колективно підозрювали в колаборації. Сьогодні в Криму проживає приблизно 2500 людей німецького походження.

Якоб Ройстер, студент історичного факультету Гумбольдтського університету

Коктебель

Один з найпопулярніших пляжів розташований у Коктебелі / Фото © Тія Монто під CC BY 3.0

Коктебель – тут південь означає радше відчуття, ніж сторону світу, обіцянку місця поза часом і простором, без обов’язків і примусу. Сонна замріяність південно-східного приморського селища вже 28 років переривається то більшими, то меншими спалахами туристичної індустрії. Слави «мистецького селища» Коктебель зажив не в останню чергу завдяки альтернативній публіці, а також вільнодумцям, які оселялися тут за часів Радянського Союзу і для яких ця місцевість стала невичерпним джерелом натхнення. Вони наслідували митця Максиміліана Волошина, який переїхав сюди 1917 року й популяризував Коктебель своїми поемами і живописними творами.

Студент(к)и факультету східноєвропейських студій в Гамбурзькому університеті (семінар проф. Моніки Рютерс)

Музей Лесі Українки (Ялта)

Відома українська письменниця Леся Українка багато писала про Крим

Для української поетки Лесі Українки (1871–1913) Крим, зокрема через м’який клімат, став другою батьківщиною. Її робота зі сходом загалом досить рано знайшла своє відображення у творчості, Крим став темою і мотивом численних літературних та есеїстичних текстів. Колишній столиці Кримського ханства Бахчисараю присвячено три сонети, в яких, крім місцевої краси, йдеться також про сумний стан кримськотатарських культурних пам’яток та байдужість імперських чиновників до кримськотатарської культури. Загалом кримські татари та їхня культура є суттєвою частиною Криму в текстах Лесі Українки. Тривалі й періодичні перебування в Криму осмислювалися нею також у незавершеному романі «Екбаль-ганем», в якому йдеться про становище жінок у суспільстві, сформованому ісламською традицією і релігією, та їхні спроби емансипації. Письменниця також прожила два роки в Ялті. У колишньому Музеї Лесі Українки з 2016 року експонується виставка про Ялту 19-го століття.

Александр Кратохвіл, славіст в університеті Віадріна, Франкфурт-на-Одері

Херсонес (Севастополь)

Свідчення давньогрецької колонізації: руїни Херсонесу / Фото © Dmitry Mottl під CC BY-SA 3.0

Численні колони та кам’яні мури – це сліди античного міста Херсонес, яке грецькі поселенці заснували поблизу сьогоднішнього Севастополя в 6-му столітті до н. е. Відкритий 1820 року майданчик показує Крим як частину європейського простору, з 2013 року Херсонес належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Крім міфологізованого та достеменно не описаного хрещення князя Володимира в 10-му столітті, Херсонес має ще одне смислове навантаження: тут, за словами російського президента, виростає духовно-культурне коріння Росії. Дотепер відвідувачі можуть побачити тисячолітні фундаменти в музеї просто неба. Якщо ж Владімір Путін реалізує свої плани, то ця місцевість – яка ще 2007 року була названа одним із семи українських див світу – скоро перетвориться на «російську Мекку».

Студент(к)и факультету східноєвропейських студій в Гамбурзькому університеті (семінар проф. Моніки Рютерс)

Чогось не вистачає?

Картина © Uliana Stavi

Розмаїтий культурний ландшафт на цій карті Криму буде доповнюватися. Якщо Ви досліджували Крим і хотіли б зробити запис, пишіть нам. Будемо також вдячні за Ваші коментарі.

Розмаїтий культурний ландшафт на цій карті Криму буде доповнюватися. Якщо Ви досліджували Крим і хотіли б зробити запис, пишіть нам. Будемо також вдячні за Ваші коментарі.