декодер | Розшифрувати Росію
Центр східноєвропейських і міжнародних досліджень
Дослідницький центр Східної Європи при Бременському університеті
Архіпелаг Крим
Мультимедійне досьє

Руський Крим

Для багатьох людей в Росії Крим є особливим місцем. Більшість російських громадян має з цим півостровом у Чорному морі – на відміну від інших територій колишнього Радянського Союзу – особливий зв’язок. Вони грунтуються на складному переплетенні як індивідуально пережитих подій і почутих історичних оповідей, так і суто особистих вражень, отриманих, наприклад, під час незліченних відпусток. Хрещення «рівноапостольного» князя Володимира Великого, що начебто відбулося в Криму, історична оборона Севастополя, вірші Пушкіна, картини Айвазовського, прекрасна природа та період безтурботних відпусток є тими прикладами, що пояснюють, настільки велике значення є у півострова. Також слід відзначити, що президент Путін розумів: коли Україна отримала незалежність, а Крим як частина спільного радянського простору був втрачений, багато хто сприйняв це як російську національну ганьбу, а тому його повернення мало вгамувати їх постімперський біль. І хоча це ніяким чином не виправдовує захоплення півострова Росією з порушенням норм міжнародного права, цим все ж таки можна пояснити підтримку його приєднання більшою частиною росіян.

З 20-х років ХХ сторіччя Радянський Союз відправляв найкращих піонерів до існуючого і нині молодіжного табору «Артек» / © Борис Кавашкин/ИТАР-ТАСС

Не лише для громадян Росії, а і для багатьох жителів півострова слов’янського походження – із них близько 60 відсотків називають себе етнічними росіянами та приблизно 24 відсотки українцями – Росія була країною, із якою багато хто з них ще до анексії Криму в березні 2014 року відчував особливий зв’язок. Передача Криму Українській РСР, здійснена в радянських традиціях 1954 року, хоча й викликала запитання в сучасників, все ж таки не мала практичного значення, доки існував СРСР.

Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році відбулося перетасування карт. Втім, хоча російська адміністрація – так само, як і відомі громадські діячі на кшталт письменника й лауреата Нобелівської премії Александра Солженіцина або довгорічного мера Москви Юрія Лужкова – постійно висловлювали своє невдоволення з приводу державно-правового статусу Криму як частини України або піддавали сумніву його легітимність, Російська Федерація все ж таки визнала його в низці обов’язкових до виконання угод, укладених із Києвом.

Можливість захоплення влади в Криму, яка була використана в ході Євромайдану 2013-2014 років, більшістю російського населення була сприйнята як виправлення історичної несправедливості. Ця точка зору посилюється супровідними комплексними заходами історико-політичного характеру. З одного боку, піддаються сумніву територіальна цілісність України та її право на незалежний від Росії розвиток, з іншого, шляхом безкінечного повторення низки великих і маленьких оповідок про «наш Крим» у різних інтерпретаціях насаджується думка, що півострів є невід’ємною частиною Росії.

«Воссоединение» з Росією, як офіційно називається анексія Криму в РФ, забезпечило президенту Путіну високу підтримку громадян. Представлені ним і іншими діячами оповідки про «наш Крим» зображують лінійно побудовану історію півострова з акцентом на російських, східнослов’янських та православних цінностях, до того ж – із добрячим викривленням історичних фактів. Втім, основні складові цього наративу винайдені не президентом або його радниками і є значно старішими.

Сакральне значення Криму

У багатьох своїх промовах Путін неодноразово підкреслював, що приєднання півострова Крим є подією особливого значення для Росії та всієї нації. В одному з виступів він наголосив на високій частці російських земляків, стратегічній важливості півострова та його духовному значенні для нації та держави. Крим, у якому в 988 році начебто прийняв хрещення князь Володимир Великий, має для православної Росії те ж саме значення, що і Єрусалимський храм для іудеїв і мусульман, зауважив він. Тим самим президент послався на так звану «Повість минулих літ» літописця Нестора, що й по сьогодні залишається найважливішим джерелом вивчення Київської Русі. Згідно з нею Володимир, який до того часу сповідував язичництво, у 988 році недалеко від нинішнього Севастополя перейшов до візантійського православ’я. І хоча його перебування на півострові в названий період є незаперечним, зараз дійсно неможливо з’ясувати, чи справді в Криму відбулося хрещення князя, що потягло за собою навернення всієї Київської Русі до християнства. Інші розповіді розпливчастого походження також підкреслюють сакральне значення Криму. Це, наприклад, історія про апостола Андрія, який під час своєї подорожі зі Святої Землі до північних регіонів сьогоднішньої Росії побував і в Криму… Колективні емоції та переконання часто виявляються сильнішими за висновки історії як науки.

Крим – місце давніх слов’янських поселень

Те ж саме стосується поширеної думки, щільно пов’язаної з уявленнями про сакральність Криму, згідно з якою півострів начебто з давніх давен був слов’янською територією. Тексти на кшталт опису життя Кирила (Костянтина), який разом із братом Мефодієм заклав основи старослов’янського алфавіту й у ІХ сторіччі начебто відвідав Крим, знову і знову надихали російських авторів. Уже завдяки цьому – згідно з широко поширеною точкою зору – регіони Центральної Росії нерозривно пов’язані з півостровом спільною культурою та спільною (язичницькою) історією. Але така точка зору «спрацьовує» лише за умови абстрагування від часових реалій, адже переважною групою на поліетнічному півострові руські стали лише в ХХ сторіччі. У першу чергу це сталося внаслідок Голокосту, який нацисти здійснювали і в Криму, а також депортації кримських татар, болгар і греків сталінським режимом у 1944-1945 роках. Те, що це неруське або неслов’янське населення, яке протягом тисячоліть визначало розвиток півострова, у нинішньому офіційному дискурсі ігнорується й залишається на ментальному маргінесі.

Кримські татари, які до ХІХ сторіччя становили більшість жителів Криму, до того ж ще і вважалися найбільш небезпечним і нелояльним елементом. Уявлення про те, що кримськотатарське населення традиційно є своєрідною п’ятою колоною воєнного супротивника, ще наприкінці XVІІІ століття призвело до масового переселення кримських мусульман до Османської Імперії. Апогей стигматизації та переслідування прийшовся на болісну примусову депортацію кримськотатарського населення до Центральної Азії в 1944 році, що й до сьогодні обтяжує кримськотатарсько-російські відносини.

Таким чином «мрія», що неодноразово висловлювалася російськими діячами, наприклад, фаворитом Катерини ІІ, завойовником Криму князем Григорієм Потьомкіним, про «звільнення» Криму від мусульманського населення та створення дійсно руського півострова, на декілька десятків років справді здійснилася. Але з часів перебудови Горбачова, а особливо після розпаду Радянського Союзу, повернення до старої Батьківщини стало для багатьох кримських татар більш легкою справою. Яку частку населення півострова складають кримські татари зараз, сказати не можна. До 2014 року вона становила близько 12 відсотків. Але слід виходити з того, що їхня кількість зменшилася, оскільки більшість кримськотатарських активістів виступала проти російської анексії й потрапила в поле зору відповідних органів РФ.

Крим у просякнутій воєнною героїкою культурі пам’яті

Захоплення Криму в березні 2014 року стало вже другою анексією півострова. Першу Російська імперія здійснила ще в 1783 році за Катерини ІІ. Тоді завоювання Криму відбулося з міркувань суто воєнної політики, адже на той час півострів ще не сприймався як місце, що має найтісніші історичні та культурні зв’язки з російським виміром. Попередні контакти між півостровом і російською державою носили скоріше спорадичний і здебільшого войовничий характер.

Територія, що з XV сторіччя перебувала під османським пануванням, тривалий час являла собою загрозу для відкритих південних кордонів Росії, на яких з’являлися орди вершників із вимогами виплати данину, що серйозно обтяжувала казну, а захоплення та продаж жителів у рабство означало великі людські втрати. При цьому не вдавалося заселити на довгий період плодоносні степові райони. Тому захоплення Криму в 1783 році та ліквідація ханства вже стало серйозним (зокрема, воєнним) тріумфом Санкт-Петербурга. Зрештою, цей акт відбувся у контексті далекоглядних колоніальних планів царської Росії, зокрема, щодо так і не реалізованих мрій про захоплення Стамбула/Константинополя та створення монархії, династично пов’язаної з Санкт-Петербургом (так званий «Грецький проект»).

Tаврійська подорож цариці Катерини ІІ у 1787 році

Кримська війна та Друга світова війна особливо сприяють становленню колективного уявлення росіян про «героїчний Крим». Насамперед Севастополь як база овіяного славою, а насправді ж лише помірно успішного у військовому плані Чорноморського флоту, є «містом-героєм», пов’язаним у росіян із масою позитивних емоцій. У 1854-1855 роках він понад триста днів протистояв осаді союзників із Англії, Франції, Османської імперії та Сардинії-П’ємонту, а в 1941-1942 роках більше ніж двісті днів – німецькому Вермахту. Тисячі пам’ятників і пам’ятних дошок міста – принаймні згідно з легендою – нагадують про героїчні дні оборони.

Крим як місце російської та античної культури

М’який середземноморський клімат і ландшафт із горами на півдні та степами на півночі значною мірою відрізняється від природи Центральної та Північної Росії. Після захоплення півострова в 1783 році звістка про гарний край із чудовим кліматом швидко облетіла всю Європу. Особливо цьому сприяла відома Tаврійська подорож цариці Катерини ІІ у супроводі австрійського імператора Йосифа ІІ та інших вельможних осіб і дипломатів у 1787 році. Після цього Крим став популярним місцем подорожей – наукові експедиції, російські царі, а згодом і їхні більш-менш заможні піддані почали виїжджати туди на літній відпочинок.

Багато хто з відвідувачів Криму черпав там натхнення для творчості. Мабуть, одним із найвідоміших серед них був Антон Чехов, який у розташованому у верхній частині Ялти будинку безуспішно намагався вилікуватися від туберкульозу (від якого зрештою помер далеко від улюбленого Криму, а саме – на німецькому курорті Баденвайлер). Своїм оповіданням Дама з собачкою (1898) він встановив літературний пам’ятник туристичному центру на південному узбережжі Криму. Був він далеко не єдиним. Ще сильніше емоційне навантаження – і не тільки для російської інтелігенції – має поема Александра Пушкіна Бахчисарайський фонтан (1821-1823), у якому зображується неможливість кохання між дикуном – представленим далеким від цивілізації Кримським ханом – і ніжною полоненою християнкою з Польщі на ім’я Марія Потоцька. Історія, що і досі приваблює маси туристів, відбувається в існуючому й понині ханському палаці в Бахчисараї. Національний російський поет Александр Пушкін, який у 20-х роках ХІХ сторіччя під час заслання лише декілька тижнів провів у Криму, а також Лев Толстой, Александр Грін, Максиміліан Волошин або художник Іван Айвазовський і ще багато інших письменників і митців відповідають за те, що в російській колективній свідомості Крим вважається невід’ємною частиною російської культури.

Поруч із цим ще у XVIII сторіччі гордо наголошувалося на античному минулому Криму. У будь-якому разі півострів вважається місцем класичної Тавриди, що була такою важливою для освічених прошарків вищого суспільства Європи, зокрема завдяки легендам, міфу про Іфігенію та його обробкам на кшталт опери Глюка або трагедії Гете Іфігенія в Тавриді. Лише після анексії 1783 року Російська імперія отримала «свій» престижний шматочок у світі стародавньої класики. Щоправда, у наступні десятиріччя з анексією Грузії до нього додалася класична Колхіда, з якої аргонавти свого часу вкрали Золоте руно.

Крим як місце відпочинку «трудящих СРСР»

Про особливий символічний капітал Криму знала і радянська влада. З 20-х років ХХ сторіччя Радянський Союз відправляв найкращих піонерів до існуючого і нині молодіжного табору «Артек». З початку 60-х років мільйони «трудящих», що потребували відновлення сил, проводили на чудовому півострові свою відпустку – як в рамках організованого підприємствами або профспілками відпочинку, так і «дикунами», тобто неорганізованими туристами. Ще Ленін присвоїв Криму почесне звання «Всесоюзної здравниці». І через це також чимало росіян все ще так прив’язані до цього місця, адже так багато радянських громадян вздовж і впоперек об’їздили цей прекрасний Крим. Вони продовжували шукати те, що знаходили на півострові ще в ХІХ сторіччі втомлені від цивілізації, невгодні політиці, хворі або більш і менш відомі росіяни й росіянки – відпочинок, натхнення та екзотику в середземноморському стилі.

Цей тісний зв’язок росіян із півостровом є однією з причин, чому і в 2018 році, тобто через чотири роки після анексії, опитування показали все ще високий рівень підтримки щодо його приєднання. У порівнянні з періодом «кримнашівської» ейфорії 2014 року в нинішніх опитуваннях вона зменшилася лише на два відсотки пункти (з 78 до 76 відсотків).


Додаткова література

Jobst, Kerstin S. (2007): Die Perle des Imperiums: Der russische Krimdiskurs im Zarenreich, Konstanz

Kozelsky, Mara (2010): Christianizing Crimea: Shaping Sacred Space in the Russian Empire and Beyond, Illinois

Plokhy, Serhii (2000): The City of Glory: Sevastopol in Russian Historical Mythology, in: Journal of Contemporary History, 35(2000), Heft 3, S. 369-383


© Universität Wien

Керстін Йобст з 2012 року викладає в Інституті східноєвропейської історії у Віденському університеті. Вона вивчає регіон Чорного моря, Кавказ і Габсбурзьку монархію. Керстін Йобст є співредакторкою «Австрійського гуманітарного журналу».