Двоє чоловіків розлядають пейзаж Чатир-Дагу. Кримськотатарською мовою «Чатир» означає намет, а «Даг» – гору. Вони тримають прапор кримських татар із золотою тамгою, знаком чи печаткою, яка першопочатково була гербом династії Ґераїв Кримського ханства. Кримське ханство географічно було значно більше, ніж сьогоднішній Крим, і являло собою важливу силу в Східній Європі, перш ніж 1793 року його не анексувала Росія. За право контролю над цим прекрасним, розкішним і стратегічно важливим «зеленим островом» змагаються вже 300 років.
Одразу після анексії півострова 2014 року було заборонено традиційне відзначення роковин сталінських депортацій кримських татар. Однак кримські татари не стали слідувати забороні. Щоби відзначити цей день, вони піднялися на Чатир-Даг. Близько 5 тисяч молодих кримських татар вирушили в непросту мандрівку та створили в такий спосіб нову традицію, якої дотримуються з часів захоплення влади Росією.
Троє кримськотатарських дівчат носять традиційне народне вбрання для відзначення Хидирлезу на початку весни – свята плодючості. Хидирлез вважається кримськотатарським національним святом та урочистістю. У календарі кримських татар культурні свята важливіші за державні, і в цьому влада наразі вбачає небезпеку. Нова де-факто-влада регламентує, де, коли і як відзначати свята і традиції.
Чотирирічна Ефтаде, яка сидить на руках своєї сестри, говорить кримськотатарською. Це тюркська мова, подібна до турецької, якою говорять у Стамбулі. Ефтаде належить до меншості: ЮНЕСКО називає кримськотатарську загроженою мовою. Це драматична тенденція у порівнянні з першою половиною 20 століття, коли половина мешканців Криму говорила кримськотатарською, безвідносно етносу. Депортація 1944 року, в основі якої була етнічна чистка півострова, також посприяла маргіналізації мови.
Мова – центральний елемент у збереженні культури. До відродження кримськотатарської докладається багато зусиль. У пострадянський період і до 2014 року було відкрито декілька шкіл, в яких основною мовою була кримськотатарська. Оскільки нею говорять переважно у побуті, вчительці першого класу довелося самій вивчити мову, щоби викладати її своїм учням. Підручники розроблялися в Києві.
Оскільки все більше кримських татар поверталися з вигнання, почали будувати нові мечеті та відновлювати старі. Це було необхідно, адже Радянський Союз активно пропагував атеїзм. Мечеті перетворювали на музеї атеїзму та кінотеатри або якось інакше змінювали призначення, або ж вони просто занепадали. Кримські татари практикують помірну форму сунітського ісламу, але російська де-факто-влада дивиться на мечеті з недовірою, бо побоюється релігійного фанатизму і опозиції взагалі.
Кожного року кримські татари збираються 18 травня, щоб відзначити день пам’яті. Вони моляться за жертв депортацій 1944 року. Цей день слугує також підтримці культурної єдності та заяві про політичні цілі на наступний рік. Зазвичай у цих урочистостях беруть участь десятки тисяч. Щоправда, останні роки такі публічні заходи заборонені офіційними установами, які вбачають у них небезпеку; тому ці роковини відзначають у вузькому приватному колі.
Після падіння Радянського Союзу багато кримських татар повернулися з вигнання, зокрема, з Центральної Азії. Їм не йшлося про те, щоб силою повертати своє відчужене майно, тому вони засновували нові поселення на землі, яка раніше була в радянській державній власності. При цьому вони наражали себе на ризик арешту чи видворення. Кримські татари обрали стратегію сквотерів. Поселення зрештою легалізовувалися, правда, багатьом із них досі бракує важливої інфраструктури.
Повага до старших – одна з центральний складових
кримськотатарської культури. Це видно на фото родини Шевкієвих, три покоління якої живе під одним дахом. Ставлення до старших проявляється в тому, що вони не йдуть до будинків престарілих, а лишаються вдома, де про них піклуються не чужі люди, а члени сім’ї. Дім Шевкієвих збудував дід і його син після повернення до Криму. 84-річна бабуся Вільде виростала неподалік. Вона добре пам’ятає депортацію. Довгий час вона приховувала цю історію від своєї сім’ї.
Вид із Чатир-Дагу. Природа – це частина культурного ландшафту, в якому кожна прикмента географічна точка – чи то пагорб, чи то річка, або долина, – мають описову назву, топонім. Ці назви грають важливу роль для усної історії про норми, цінності та моральні орієнтири, які передають наступним поколінням. Коли топоніми змінюються за наказом (як ставалося з кожною зміною влади), певні моральні коди більше не зчитуються з пейзажу; так втрачається знання, яке має реактивуватися. Щоправда, деякі відомі назви глибоко вкорінилися в пам’яті місцевого населення, попри будь-які зміни влади.
Друга світова війна, яка в цій частині світу носить назву Великої Вітчизняної, стала для Криму переламним періодом. Деякі кримські татари воювали на боці Вермахту; інші, як зображений на фото Решат Сабредінов, – на боці Червоної армії. Він має чимало орденів. Наприкінці війни розрізнення, хто на якому боці воював, хто підтримував радянську армію, а хто німців, виявилося нерелевантним: кримські татари як такі були звинувачені в зраді й масово депортовані. Лише 1967 року радянські установи визнали, що безневинні кримські татари були засуджені несправедливо. І тільки після розпаду Радянського Союзу вони змогли повернутися до Криму.
Депортація почалася без попередження вранці 18 травня 1944 року. Людей будив сильний стукіт у двері, потім їм повідомляли, що вони мають 15 хвилин, щоб зібрати свої речі. Багато фамільних реліквій та архівів було залишено або знищено. Кожна фотографія, яка пережила ці жорстокі умови, бережеться як скарб.
Моріц Кюстнер – фотограф, працює в Ганновері. Під час навчання провів один рік у Данській школі медіа та журналістики в Орхусі. Тоді він зняв свою першу історію у Східній Європі. Бакалаврську роботу з фотожурналістики і документальної фотографії в Ганноверському інституті він присвятив кримським татарам після анексії. Так виникла його робота «Тиша – це звук страху», фотографії з якої представлені тут. Завдяки стипендії Grenzgänger Фонду Роберта Боша він зможе продовжити працювати з темою кримських татар.
Ґрета Уелінг досліджує міграцію та вигнання. Вона викладає в рамках Програми порівняльних та міжнародних студій в Мічиганському університеті, де також працює в Центрі російських та східноєвропейських студій. Між 2015 та 2017 роком Уелінг у якості стипендіатки програми «Фулбрайт» була в Україні, а 2018 року мала дослідницьку стипендію в Інституті гуманітарних наук Мічиганського університету. Вона авторка книжки «По той бік пам’яті: депортація і повернення кримських татар» (Beyond Memory: The Deportation and Return of the Crimean Tatars), першого етнографічного опису депортації кримських татар 1944 року.
У співпраці з нашим медіа-партнером ostpol
