декодер | Розшифрувати Росію
Центр східноєвропейських і міжнародних досліджень
Дослідницький центр Східної Європи при Бременському університеті
Архіпелаг Крим
Мультимедійне досьє

Від Майдану до приєднання Криму – хроніка

© varlamov.ru

#1 Початок Майдану

Декілька сотень людей зібралися на Майдані Незалежності в Києві на протест, після того, як 21 листопада уряд несподівано проголосив, що заплановане підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом скасовано. Демонстрації на Майдані набирають обертів після силової зачистки площі 30 листопада, коли там залишалися здебільшого студент(к)и. Наступного дня на протест у Києві вийшло кількасот тисяч людей з вимогою відставки уряду. Наступні тижні відбулося декілька спроб штурму наметового містечка на Майдані. Демонстрації, які увійдуть в історію під назвою «Євромайдан», поширюються на інші регіони країни.

Штеффен Галлінг

© Robin Hinsch

#2 Ескалація на Майдані

Щоби взяти протести під контроль, український уряд вдається до репресій і обмежень прав. Час від часу відбуваються сутички між протестувальниками і міліцією. З’являються перші вбиті, повідомляється про викрадених і катованих активістів і активісток. Протести помітно радикалізуються. 18 лютого ситуація остаточно загострюється. Десятки людей вбито під час чергової спроби міліції штурмувати Майдан. Зайнятий демонстрантами Будинок профспілок згорає. Залучення снайперів забирає життя нових демонстрантів. Пізніше близько ста загиблих протестувальників і протестувальниць офіційно назовуть Небесною Сотнею. З боку міліції налічується щонайменше 13 жертв. 21 лютого президент Віктор Янукович і представники опозиції за міжнародного посередництва домовляються про позачергові президентські вибори. Майдан із цим не погоджується. Янукович, який уже втратив підтримку правлячої еліти і владної партії, тікає до Росії. 22 лютого парламент ухвалює рішення про його відставку. Розстріли на Майдані дотепер ще не розслідувані остаточно.

Штеффен Галлінг

© Wassili Batanow/RIA Nowosti

#3 Проросійська демонстрація в Севастополі

Після втечі та відставки Януковича 23 лютого в Севастополі, місті, яке є базою Чорноморського флоту в Криму, збираються кілька тисяч людей. Вони протестують проти зміни влади в Києві, яку російські медіа назвали «фашистським путчем». Пролунали заклики створювати збройні формування, аби захистити Крим від «путчистів». Олексій Чалий, громадянин Росії, призначається «народним мером» Севастополя. Наступного дня тут, а також у портовому місті Керч, піднімають російський прапор. У Росії цю демонстрацію назвуть початком «Кримської весни».

Штеффен Галлінг

© Alexander Miridonow/Kommersant

#4 Поява зелених чоловічків

Російські спеціальні підрозділи без розпізнавальних знаків з’являються в Криму 27 лютого 2014 року. Вони починають захоплювати стратегічні адміністративні й військові споруди, а також вулиці та аеропорти. Через зелену уніформу їх швидко охрестили «зеленими чоловічками». Київ визнає свою слабкість і проводить спеціальне засідання Ради національної безпеки і оборони, де відмовляється оголошувати воєнний стан. Спершу Кремль всіляко заперечує, що «зелені чоловічки» — це російські солдати, натомість називає їх місцевими «силами самооборони». Однак у квітні 2014 року Владімір Путін підтверджує, що то були російські військові, які захищали мешканців Криму від «фашистської загрози».

Штеффен Галлінг

© Andrew Lubimov

#5 Голосування в парламенті Криму

27 лютого в Сімферополі, столиці Автономної Республіки Крим, близько 120 озброєних чоловіків захоплюють будівлю парламенту. Під їхнім контролем проходить закрите спеціальне засідання, на якому прем’єр-міністром проголошується Сергій Аксьонов з партії «Русское единство». Референдум про незалежність від Києва призначається на 25 травня 2014 року. Проте міжнародна спільнота ставить під сумнів легальність цього спеціального засідання, адже на момент голосування в парламенті знаходилися озброєні гранатометами солдати, а до будівлі могли увійти лише деякі депутати. Кворум з 51 депутата не було дотримано, а рішення суперечили Конституції як України, так і Автономної Республіки Крим.

Едуард Кляйн

© Andrew Lubimov

#6 Проукраїнські демонстрації в Криму

Найбільший спротив російській окупації чинять кримські татари. 26 лютого 2014 року, за день до голосування під дулами автоматів, їм вдається заблокувати парламент Автономної Республіки Крим і завадити відстороненню уряду. Відбувається протистояння з проросійськими демонстрантами. Внаслідок цього близько 30 людей постраждали, двоє загинули. Пізніше Меджліс, найвищий представницький орган кримських татар, буде заборонено Росією як «екстремістська організація». Демонстрації за єдність з Україною відбуваються в Криму й на початку березня. В той же час активіст(к)и, які виступали проти російської окупації Криму, зазнають серйозних репресій. Кримського татарина Решата Аметова викрадають і вбивають, кінорежисера Олега Сенцова заарештовують і засуджують до 20-річного ув’язнення в Росії. Міжнародні експерти з права критичні щодо звинувачень на його адресу й називають їх надуманими.

Штеффен Галлінг

© Gennadi Guljajew/Kommersant

#7 Референдум

Референдум, призначений спершу на 25 травня, поспіхом переносять спочатку на 30-те, а потім на 16 березня, і під час його проведення Крим перебуває під військовим контролем Росії. Обирати можна між двома варіантами: так званим «воссоединением» із Росією або «поверненням до Конституції 1992 року». Збереження статусу кво взагалі не обговорюється. При офіційній явці 83,1% 96,8% нібито проголосували за «воссоединение» з Росією. Оскільки ОБСЄ, посилаючись на протизаконність референдуму, не відправляла свою комісію спостерігачів, немає жодного незалежного підтвердження результатів. Їх ставить під сумнів міжнародна спільнота і навіть Рада з прав людини при президенті Росії, яка говорить про явку від 30 до 50% та підтримку від 50 до 60%.
У попередніх опитуваннях йшлося про приблизно чверть жителів Криму, які підтримували приєднання до Росії. Хоча референдум не визнається на міжнародному рівні — Генеральна Асамблея ООН у своїй резолюції від 27 березня 2014 назвала його таким, що суперечить міжнародному праву, — Росія використовує його як виправдання офіційного «приєднання» Криму до Російської Федерації. Реакцією на це стали санкції проти Росії з боку ЄС і США.

Едуард Кляйн

© kremlin.ru

#8 Кримська промова

18 березня, за два дні після сумнівного референдуму Путін виголошує довгу промову перед Радою Федерації та депутатами Думи: під гучні оплески він проголошує «возз’єднання Криму та Росії». Цей крок він пояснює історичними аргументами, захистом російськомовного населення від «фашистської загрози» і «переконливим» референдумом, який нібито відбувся за демократичними й міжнародними стандартами. Одразу після промови було підписано угоду про приєднання. «Повернення» Криму здіймає в Росії величезну хвилю ейфорії й дарує президентові Путіну 89% підтримки за соціологічними дослідженнями — найвищий показник часів його правління.

© Andrew Lubimov

#9 Аншлюс завершено

Після того, як 21 березня Рада Федерації проголосувала за закон про приєднання Криму і Севастополю до Російської Федерації, а президент Путін його підписав, з російської перспективи процес включення Криму завершено. Протягом лише трьох тижнів Автономна Республіка Крим стала — словами Путіна — «невід’ємною частиною» Росії. Така подія в повоєнній Європі збурює міжнародну критику: Росія порушила численні міжнародні угоди, серед яких Хартія Об’єднаних Націй, Гельсінські угоди 1975 року та Будапештський меморандум 1994 року. 22 березня військовий аеродром «Бельбек», символ українського спротиву, захопили російські солдати; двома днями пізніше українська армія офіційно вирішує залишити Крим. З цього часу Росія повністю бере півострів під свій контроль.

Едуард Кляйн

© Pjotr Kassin/Kommersant

#10 Нова реальність

З моменту приєднання до Росії для близько 2,3 мільйонів людей у Криму починається нова реальність. Роздаються російські паспорти, запроваджується контроль на кордоні з українським материком, а російський рубль стає офіційною валютою. На зміну українському телебаченню приходить російське, кримськотатарські канали припиняють роботу, а свобода слова зазнає утисків. Обмежуються також базові права, такі, як право на мирні зібрання і свобода думки. Це стосується насамперед критиків анексії, кримських татар, які потерпають від політичних переслідувань і залякувань. Деяких вивозять з Криму, катують, заводять кримінальні справи. Відбувається відчуження та націоналізація підприємств і нерухомості, в той же час західні підприємства залишають півострів внаслідок санкцій. Санкції ускладнюють життя людей у Криму, зокрема, через обмеження свободи пересування, а західні банки, телекомунікаційні підприємства й аероперевізники припиняють свою роботу. До того ж зростають ціни, зменшується туристичний потік, погіршується водне та електрозабезпечення. Масштаб соціального та економічного занепаду підтверджують і останні опитування.

Едуард Кляйн


© Stiftung Wissenschaft und Politik

Штеффен Галлінг – аспірант Дослідницького центру Східної Європи при Бременському університеті. Пише дисертацію про українських олігархів. Він також є стипендіатом і зовнішнім фахівцем Дослідницького центру Східної Європи та Євразії Фонду науки і політики.

© privat

Едуард Клян захищав дисертацію у Дослідницькому центрі Східної Європи при Бременському університеті. Своє дослідження присвятив темі боротьби з корупцією в російському та українському секторах вищої освіти. З 2015 року працює науковим редактором у dekoder, а з осені 2015 – науковий співробітник в бюро Марілуізе Бек, яка до 2017 року була депутаткою Партії Зелених у німецькому Бундестазі. 2017/2018 роки був референтом з міжнародної політики в Центрі ліберальної сучасності та редактором ukraineverstehen.de, з літа 2018 року науковий співробітник і редактор Української аналітики у Дослідницькому центрі Східної Європи в Бремені.